Сделать свой сайт бесплатно
https://fo.ru
Реклама
Создай свой сайт в 3 клика и начни зарабатывать уже сегодня.
Наш герб
3 - 5 травня 2012 року у м. Києві відбувся Всеукраїнський конкурс з квітництва і ландшафтного дизайну «Мальовнича країна – футбольна країна».
Чернігівщину на Всеукраїнському конкурсі представляли переможці обласного - учні Тупичівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Городнянського району, з проектом клумби «Зозулиця».Для учасників конкурсу було організовано екскурсії по відділах та лабораторіях НЕНЦ (зимовий сад, музей хліба, живий куточок, лабораторія гідробіології), до ботанічного саду ім. академіка О.В. Фоміна; проведено майстер-клас «Справжня пісочна анімація» від благодійного фонду «Ліга меценатів гуманного дитинства». 3 травня відбувся конкурс виступів-презентацій проектів, а наступного дня - практичне втілення презентованих клумб та ландшафтних композицій. Проект клумби, запропонований учнями з Чернігівщини прийшовся до душі глядачам. За рішенням журі наша команда посіла перше місце. Юних квітникарів нагороджено грамотами Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді, а керівника делегації, завідуючу методичним відділом КЗ «Чернігівська обласна станція юних натуралістів» Велігорську С.В. за втілення проекту «Зозулиця» - подякою.
Вітаємо учнів Тупичівської ЗОШ І-ІІІ ст. з перемогою на Всеукраїнському конкурсі та бажаємо подальших успіхів!
Назва села – Тупичів Тупичева, Тупичівська. Протягом віків назва села не змінювалась.
Тупичів розташований на півночі Придніпровської, на сході Поліської низовини, у рівнинній лісистій місцевості.
На півночі від села знаходиться райцентр – м. Городня, віддаленістю 22 км. Відстань до найближчої залізничної станції – Городня – 25 км. Автомагістраль – Городня – Тупичів – Чернігів знаходиться за 12 км. від села.
На території села (за старим поділом волость) знаходиться сільська Рада Городянського району.
Центральна садиба колгоспу та тваринницькі відділення,
бригади знаходяться в розташуванні села. За високі показники в тваринництві і землеробстві колгосп був удостоєний звання «Господарство високої культури землеробства» і прапора ЦК КПРС, рубінової зірки і дипломів. Багато колгоспників було відзначено за плідну працю. Серед них ланкова Павлусенько Марія Іванівна – Герой соціалістичної праці, колишній голова колгоспу
Смирнов Олексій Миколайович (з 1959 р. по 1977 р.) нагороджений Орденом Леніна. Савенко Михайло Кузьмич завідуючий виробничою дільницею – Орденом Леніна (66р.), Аніщенко Любов Яківна – оператор комплексу і майстер по виробництву свинини та Лях Ганна Михайлівна нагороджені Орденом Жовтневої революції (77р.) . У колгоспі працював відомий картопляр, Лауреат Державної премії УРСР, Герой Соціалістичної Праці Феськовець Олександр Степанович.
У селі Тупичів в 1931 році був організований колгосп «Червоний Маяк». Потім назва колгоспу ім. Фрунзе. В наслідок аграрної реформи з 6 квітня 2001 року перетворився на СТОВ «Тупичівське» .
Село розташоване на правобережжі річки Крюкова.
Воно лежить на 51 градусі 45 минуті північної широти і 35 градусі 38 минуті східної довготи.
Навколо села масиви підзолистих, чорноземних грунтів, будівельної глини і торф’яних родовищ.
Село Тупичів розташоване біля лісистої болотистої місцевості. Характерним у цій ситуації було те, що ці важко прохідні місця були розташовані з північної сторони, а, як відомо, на той час. Основні економічні зв’язки почали формуватись південніше ( м. Київ, Чернігів). Саме така ситуація послужила приводом виникнення назви населеного пункту як поселення біля тупикової місцевості, шляху.
Про стародавнє походження села свідчать древньослов’янські кургани і городища, що знаходяться навколо села, вони говорять про те, що поселення Тупиків існувало ще до монголо – татарської навали на Русь.
Перша згадка про Тупиків належить до 1526 року. Це повідомлення зустрічається в записах за 1874 рік, в «Эпархиальных известиях» говориться, що за 40 верст від Чернігова і 10 верст від Городні з храмом покрови Богородиці є село, Тупиків. У тому селі жив старий чоловік Овдій Дорошевич, котрому було півтораста років. В 1676 році він передав архімандриту Галятовському (помер у 1688р.) деякі повідомлення про Євецький монастир, часів московського правління.
У кінці ХVІІ – ХІХ ст. Тупичевом володіли представники козацької старшини Супіни – Борковські. Генерал – лейтенант О.О.Свечин. Свечин був родом з маломаєтних дворян. Одружившись з фрейліною царського дому Корецькою Федосією Петрівною. Лейтенант став власником великого багатого села Тупичева і багатьох тисяч гектарів родючої землі, лісів, безкраїх луків навколо річки Крюкова. Дослуживши до звання генерал – лейтенанта, Свечин пішов у відставку і назавжди оселився в Тупичеві.
Тут він заклав парк площею у три гектари, побудував великі конюшні, звів горілчаний завод, лікарню, а також нову церкву, школу на чотири класи та квартири для вчителів. У центрі села стояв поміщицький маєток Свечина Олександра, а після його смерті, сина його Свечина Олексія.
У цих же «Эпархиальных известиях» говориться, що в склепі під храмом похований улюбленець Суворова – Петро Григорович Корецький і генерал – лейтенант Олександр Олексійович Свечин.
Біля церкви стояв шинок, побудований приблизно в 1683 році.
Коли восени 1905 року з великою силою вибухнуло селянське повстання на Чернігівщині. Значною хвилею воно пройшло і в Тупичівській волості, де, як говорилося в постанові судового слідчого Городянського повіту «на протязі одної неділі були знищені всі великі поміщицькі маєтки». 25 жовтня 1905 року селяни Тупичева розгромили спиртзавод поміщика Свечина, а 26 жовтня найбагатшу садибу цього поміщика. Усі будівлі і спиртзавод були спалені, а майно розібрали селяни. За участь у революції у 1905 – 1907 роках до судової відповідальності було притягнуто 48 чоловік.
29 жовтня 1905 року куркулі вбили і закатували 16 чоловік учасників повстання, організаторі бунту – Сухицького К.Є.,
Ляха В.Є. та інших було засуджено і вислано на каторжні роботи до Сибіру. І тільки революція 1917 року дала їм змогу повернутися до рідного села. Харченко Л.Г. брав участь у штурмі Зимового палацу.
Радянську владу було встановлен в січні 1918 року. на місцях її встановлювали : Сухицький К.Є., Лях В.Є., Лях М.Є. Туз М.І.. Учасниками громадянської війни були: Гочар Г.Т., Сім кін М.Б. учасниками бо гунського полку були Філон М.П., Половинник Є.В.
Тоді ж були створені в селі - сільська Рада і волосний ревком.
5 жовтня 1919 року відбувся з’їзд сільських комбідів Тупичівської волості.
У перші роки Радянської влади в селі було організовано при Ковалевському спиртзаводі на колишніх землях поміщика Свечина перші радгоспи (1919 р.), а також сільське споживче товариство і товариство сільгозснаба.
У 1935 році булот засновано МТС, в якій перед війною було 65 тракторів та інші с/г машини.
У 1936 році село було повністю радіофіковано. Майже сорок років ( з 1923 по 1959р р.) Тупичів був райцентром.
В роки Великої Вітчизняної війни село Тупичівс було окуповане фашистами 28 серпня 1941 року, а звільнено від німецьких окупантів 23 вересня 1943 року на честь воїнів, які загинули в боях при обороні і визволенні села у 1958 році було встановлено пам’ятник у центрі села. Під час окупації було завдано великої школи сели: розгромлені і пограбовані всі господарські і культурні приміщення, спалена частина села. У рабство в Германію із села було відправлено 23 молодих людей.
У боротьбі з фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни брало участь 588 жителів села Тупичева. З них 220 нагороджено орденами і медалями, загинуло 434 чоловіки. На їх честь встановлено монумент – односельців ( 1975 р.).
Тупичівська земля славиться видатними людьми. Тут народилися українські письменники Дорошко П.О., Кац З.М., Малець В.М..
У селі Тупичів пройшло дитинство російського письменника Стаднюка І.Ф..
Уродженцями села є доктор географічних наук Діброва О.Т., доктор хімічних наук - Стрілко В.В., доктор історичних наук - Шелудько С.О.
У Тупичеві є середня школа. Дільнича лікарня, аптека, дві бібліотеки – дитяча та для дорослих, Ковалевський спиртзавод, цегельний завод, дитячий садок, лісництво, підлітковий клуб. Споживче товариство.
До реформи в 1861 році населення Тупичева поділялось на козаків і кріпаків. У селі проживало 1809 чоловік, з них – 400 козаків. Тепер проживає більшість українців, але є й білоруси, росіяни, а також молдавани, поляки, таджики, естонці.
В східній частині села проживали селяни переважно з прізвищами Овчар – ця місцевість і зараз зветься овчарівщиною.
Західна частина села – Сенюківщина, населена людьми з прізвищами Сенюк.
У північно-західній частині села є місцевість з назвою «шишкові могилки» (померлих ховали окремо на цій місцевості). Тут знаходилась вулиця з прізвищами Шишки.
Ще в східній частині є місцевість, де проживають жителі з прізвищами Туз. Вона зветься Тузовщина.
Найпоширеніші в селі прізвища: Овчар, Туз, Тупик, Аніщенко, Олійник, Сенюк, Хоботня, Майсюк.
У селі займались заготівлею торфу, лісу , цегли, миловарінням, гуральництвом.
Промисловим виробництвом населення Тупичева почало займатись в 1841 році, коли, був побудований спиртовий завод. Який виробляв спирту за рік на 14000 крб.
Земельних угідь у Тупичеві було 4694 десятини, з яких належало поміщикові понад 3600 десятин і церкві – 60 десятин. Рештою землі користувались селяни.
З виникненням гуральництва пов’язана назва бурти ( якщо бути точнішим то спочатку це було пов’язана з виробництвом селітри, пороху. Бурти – великі купи попелу). Так у північній частині Тупичева є така місцевість з назвою бурти. Тривалий час
( більше 150 років) тут заготовляли картопляну сировину для роботи місцевого спиртзаводу. З цим ще одна топонімічна назва – Бровари. Як відомо, назву населеного пункту давали тоді, коли у такому місці займались виробництвом пива. За його технологією важливою умовою була чиста якісна вода. На півночі Тупичева протікає р. Крюково, де на правому березі біля спитзаводу місцевість називають Бровари. Ще з давніх – давен власник спиртзаводу О.Свечин. використовуючи працю кріпаків, постійно проводив очищення річки на цій її ділянці цим самим мати для потреб виробництва спиртзаводу чисту воду.
Миловарінням займалися і у нашому краї ( на північно-західній околиці Тупичева). Тривалий час це було самостійною. Прибутковою діяльністю . тварин, яким вже не можна було допомогти, відправляли на переплавку жиру. Цю місцевість і зараз називають – Салотопка.
З давніх часів населення Тупичева паливну проблему вирішувало власними силами. Допомогу в цьому питанні надавав лівий берег р. Крюково. саме тут люди ручним способом здійснювали заготівлю, виробництво торфу. Після видобутку торфу на місцевості залишились осушувальні канави. Так виникла назва – Канавки. А 50 років тому вище по течії цієї річки почалось промислове добування торфу. На цих місцях утворилися кар’єри. Сьогодні для рибалок, мисливців улюбленим місцем відпочинку є саме кар’єри.
За 5 км. На північ від Тупичева існувало робітниче поселення Тартак – центр торфодобування і лісозаготівлі.
На землях, прилеглих до села, в першій половині ХІХ ст. виникло поселення Ковальова.
У межах села розташовані два вигони, базар, два кладовища. Кутки, які називались Цариною і Голим хуторам. Є мости.
На північному заході Тупичева, на відстані 1 км. Є місцевість – Забава. Її виникнення пов’язане з іменем поміщика О.Свечина, який, перебуваючи у своєму селі, любив відпочивати у гарних, сосново-малинових куточках лісу. Відпочинок часто переходив у забаву, а назва цієї місцевості – в історію.
Є в наших лісах і гарні урочища: Соснова поляна ( квіти, які тут ростуть занесені, до Червоної ). Тупичівський дуб – (вік цієї рослини більше 520 років).
Урочище Гриневщина ( масив дубового лісу на північ за 5 км. від с. Тупиків).
Урочище Оленьов – місцевість з коричнево –іржавим за кольором грунтом, що містить сліди заліза.
З назвою урочища Момон пов’язані різні легенди і казки.
На сході Тупичева є велика долина, де у давнину росли верби, лози – цю місцевість і тепер називають рокитою.
На сході Тупичева було джерело з чистою водою. Утворений таким чином струмок, отримав назву Криничний рівчак.
На заході села – картина протилежного змісту. За 5 км. від села в р. Крюково впадає його права притока Гнилий ріг. Топонім Гнилий ріг часто використовували турки у визначенні якості води
( символи «гнилий», смердючий). Вода, яка впадає в р. Крюково, тече повільно, притока постійно вигинається, тому вода застоюється. Робиться неприємною на смак, вигляд.
Найважливішими природними багатствам Тупичева є
мішані ліси. Найпоширеніші породи дерев: сосна, дуб, береза, осика, ялина, граб, клен, в’яз, липа, акація; чагарники, ожина, горобина, глід, шипшина. Навколо села є лісосмуги. Переважно березові дубові. Понад 100 років росте посаджений поміщиком О.Свечиним в південній частині Тупичева липовий парк. Люди лагідно охрестили його «Липняк».
Річка Крюково: довжина 3 км. по території села, ширина 3,4 м, глибина 7,5 м. швидкість течії – повільна, колір – болотно – рудуватий, смак - прісна, температура води влітку до 250, взимку перемерзає, грунт – болотний, дно – мулисте.
Насадження вздовж річки – чагарники, ліщина, верба, вільха р. Крюково дала початок ще одній місцевості, де, з’єднуючись, дві річки розливаються й утворюють плесо, озеро. Таке місце назвали ставом. І у нас біля села р. Крюково, з’єднавшись з Хоковим рівчаком, утворила озеро, перегороджене греблею. Місцевість отримала назву Став. На ставу є броди в районі спиртзаводу, в урочищі Бровари є пляж. На території села є болота, торфові родовища, 2 ставки, де є місця риболовлі.
Історію записано 12 вересня 2001 року.
Не стихали громів
перекати,
Наші села палали в огні.
День і ніч гуркотіли
гармати,
Блиск пожеж відливався
в Десні.
А як обрій почав багряніти,
Ми Чернігів тоді узяли
І, щоб зграю ворожу
добити,
За Дніпро із боями пішли.
Гожий вересень щастя
нам зичив,
Я радів перемозі святій
І листа написав у Тупичів
Рідними дітям,
дружині своїй.
То дарма, що під сонцем
осіннім
Даль туманилась в синій
імлі -
Вже буяла травневим
цвітінням
Перемога на рідній землі.
Г. К. Лопухівський
житель села Тупичів, вчитель німецької мови,
учасник Великої Вітчизняної війни.
сила,
Де завше пахне свіжістю
грибів,
Де воркування чути голубів,
Там збереглася й досі ще
могила.
На ній і каска зовсім
поржавіла,
З боків кошлатий верес
порудів.
У тиші тій між сосон і дубів
Чиясь любов на віки заніміла...
Але в людей не гаснуть
почуття
До сина вірного, що в дні
похмурі
За рідний край віддав своє
життя,
З братами йшов уперто проти
бурі !
Тому й могила й шум тієї
пущі
В душі лишають спогад
невмирущий.
Вже давно, вже давно
Відгриміла війна.
Тільки ти, удова,
Самотою одна.
В надвечір’ї ти часто
Сидиш у вікна.
Може, мужа чекаєш,
Чекаєш сумна?
От і сонце заходить
І тіні лягли...
Ти отак просидиш
До нічної імли.
Дмуть сердиті вітри
І шумлять явори...
Тільки мужа свого
Не карай, не кори.
Він відважно боровся,
Героєм поліг,
Щоб ніколи війна
Не прийшла на поріг.
М.ЧМІЛЬ
житель села Тупичів
Ветеран Великої Вітчизняної війни.
24 квітня 1943 року шеф тупичівської жандармерії і гебітсфюрер Зегберс видав наказ: “Поліцейським постам Тупичева, Івашківки, Листвена і Макишина. У зв’язку з тим, що можна очікувати нападу партизанів, необхідно посилити оборонні пункти. Крім того, необхідно для оборони влаштувати перед приміщенням прохідні і криті окопи, як це зроблено в Тупичеві. Зміцнення оборонних пунктів почати негайно.
За проведення цих робіт відповідають персонально начальники постів. Про виконання цього наказу повідомити мене до 7 травня 1943 року...”
Зегберс підганяв своїх підлеглих. Сподіватись на допомогу з Чернігова нічого. Поліцейський гарнізон Тупичева, який нараховував 150 німців, 75 поліцаїв, озброєних автоматами, кулеметами, мінометами і обставлений дзотами, за обладнанням укріплень і несенням “служби охорони” вважався у німців зразковим. (Із архівних даних.)
Проведення операції по знищенню тупичівського гарнізону було покладено партизанське з’єднання Попудренка. Отримавши завдання і дані розвідки, загін 27 травня 1943 року вирушив у напрямку Тупичева.
На підступах до Тупичева було вислано розвідку. Через кілька годин партизани повернулись і привели з собою поліцая, який, згодом, докладно розповів про систему оборони. Його розповідь була підтверджена даними розвідки партизанів.
Тупичів атакували з трьох боків. Для німців атака партизанського загону не була несподіванкою. Воїнів загону було зустріто смертельним вогнем.
Партизанами було розгромлено німецький гарнізон. Не врятували гітлерівців ні дзоти, ні хитрість. Багато з них знайшли собі тут могилу. На території Тупичева є три місця поховання німецьких солдат.
Та не дорахувались своїх побратимів і партизани, а серед них і Михайла Васюти. Всіх загиблих було поховано в тупичівській
землі. Після війни останки загиблих було перепоховано в братську могилу. На перепоховання приїздили рідні, деяких загиблих.
Майже через 20 років після війни в Тупичів, на могилу Михайла Васюти, приїжджала його мати, близькі товариші. В Тупичівській школі і відбулася з ними зустріч. На зустрічі був присутній член партизанського загону, в якому боровся М.Васюта І.Р.Хлебанов. Урну з останками М.А.Васюти мати забрали на Волинь, в рідне село.
В 1941 році на Чернігівщині був організований підпільний штаб для керування партизанським рухом.
Саме тут діяло партизанське з’єднання під командуванням двічі Героя Радянського Союзу О.Ф. Федорова. З’єднання Федорова отримало наказ, з групою чернігівських партизан вийти з рейдом на Волинь, тому з цього партизанського з’єднання для продовження боротьби на Чернігівщині, було виділено групу, командування якою прийняв М. М. Попудренко. Згодом група зросла за рахунок місцевих партизанів.
Також на Чернігівщині було багато інших партизанських загонів. Активну участь в партизанському русі приймали і тупичівці. Серед них Ганкін І.А., Сучок В.З., Черняк І.Є.,Стрик М.М., Куліда Ю.Й. Івасенко К.І. Матєха Я.П. та інші.
Під час фашистської окупації в Тупичеві працював лікар Яків Павлович Матєха. Він підтримував зв’язок з одним із партизанських загонів, переправляв продукти харчування, ліки, повідомляли важливу інформацію.
Німцями було розкрито зв’язок лікаря з партизанами, тоді Матєха пішов до партизанського загону і там продовжив боротьбу проти фашизму.
Село Тупичів було окуповане 28 серпня 1941 року, а звільнено від німецько-фашистських загарбників 23 вересня 1943 року.
Німецько-фашистські загарбники завдали великої шкоди селу. Вони пограбували і зруйнували всі господарські і культурні приміщення, спалили частину села. Були зруйновані і пограбовані МТС, спиртозавод, школа, друкарня, Будинок культури і бібліотека, приміщення райкому партії і райвиконкому, магазини, чайна та ін.
Становище населення під час німецько-фашистської окупації було нестерпним. Жителі села були зовсім безправні і перетворені в рабів німецьких окупантів, щоденно відчували голод, страх і приниження.
У рабство до Німеччини з села було вивезено 23 чоловіки молоді. Але жителі села не мирились з окупаційним режимом і чинили опір фашистським загарбникам. Селяни переховували
зібраний урожай і худобу. Уникали від заслання в Німеччину, а частина жителів села пішла в партизани.
Партизанським з’єднанням Попудренка 27 травня 1943 року була проведена тупичівська операція, під час якої був нанесений тяжкий удар фашистам. В ході цієї операції геройські загинув молодший лейтенант Михайло Адамович Васюта. Його посмертно було нагороджено орденом Вітчизняної війни І ступеня.
В нашому селі проживає Смирнов Олексій Миколайович ветеран Великої Вітчизняної війни, розвідник – легенда, як його часто називали фронтові товариші. Це людина, яка відома далеко за межами району, області і навіть країни. Про Олексія Миколайовича Смирнова написано і наговорено багато: його життя багате на події.
Народився Олексій Миколайович в учительській сім’ї 17 березня 1921 року в Яшалті в широких степах Калмикії. В місцевій школі навчався до 5 класу, до тих пір, поки батька, Миколу Михайловича, в 1933 році не перевели працювати директором початкової школи в хутір Красний Партизан. Сім класів закінчив в 1937 році в Соленом й вступив на педагогічний робфак в місті Астрахані. В 1939 році добровільно пішов в Смоленське воєнне піхотне училище. 13 червня 1941 року Олексію Миколайовичу було присвоєно звання «лейтенант». Через три дні його було направлено служити в містечко Конюхи республіки Білорусь.
21 червня ввечері був піднятий по «тривозі» ввесь мотострілковий механізований полк і перекинутий на границю Барановичі – Слонім. О четвертій годині ранку почалась Велика Вітчизняна війна.
З боями проривалися через ліси Білорусії до самого Гомеля. Тут вже в порівнянні з першими днями війни бої велися більш організовано, але весь час відступали. В одній із сутичок з ворогом загинув командуючий Південно – Західним фронтом генерал Кирпонос ( перед війною він був командуючим Київським округом). Відступали до Донбасу. Тут зайняли оборону, Олексій Миколайович командував диверсійно – розвідувальними загонами 18 і 56 армій. Вперше, недалеко від міста Стаханів, він організував розвідку. Сталося це взимку, командир роти та його підлеглі одягли білі халати й вийшли до ворога в тил, взяли «язиків» : двох німців і станковий кулемет. За цю вилазку Смирнову присвоїли звання старшого лейтенанта і нагородили орденом Червоної Зірки. Десь через тиждень смирновці знову взяли двох супротивників і ручний кулемет. Олексій Смирнова був призначений начальником розвідки полку.
Якими тільки епітетами не нагороджували Олексія Миколайовича підлеглі і командири: «Лісовий вовк», «Людина – легенда».
У 21 рік йому було присвоєно звання «капітан», а в 22 роки він став майором.
У важкому 1942 році загони 18 і 56 армій обороняли від німецько-фашистських загарбників Кавказ. Там весною 1943 року під станцією Абинською Олексій Миколайович був тяжко поранений, втратив ногу. Були довгі місяці лікування в госпіталях Краснодара, П’ятигорська і Сальська. Але з армії не пішов: ще кілька років майор Смирнов, як він сам каже, з паличкою в руках служив у військоматах.
У 1943-1944 роках Олексій Миколайович працював в Сальському воєнкоматі, готував кадри для фронту. У 1945 році він зв’язався з командуючим 56 армії А.А.Гречко і Смирнова призначили воєнним комісаром Ічнянського району на Чернігівщині.
Із рядів Збройних Сил майор Смирнов звільнився у 1947 році. Навчався в Республіканській вищій партійній школі при ЦК КПУ
Сільський голова – Шовкова Лариса Миколаївна, 1967 року народження, освіта вища Чернігівський державний педагогічний інститут ім..Т.Г.Шевченка закінчила у 1989 році. За фахом – вчитель математики і фізики, вчитель початкових класів. На займаній посаді з 2006 року.
Секретар ради та виконкому – Феськовець Ганна Олександрівна,13 вересня 1961року народження, освіта – середня спеціальна, спеціальність за освітою – технік – технолог хлібопекарних виробів. На займаній посаді з 2010 року.
Тупичівська сільська рада - обрано 18 депутатів в т.ч.:
· постійна комісія з питань бюджету, комунальної власності та соціально-економічного розвитку - 4 чол.
· постійна комісія з питань депутатської діяльності та етики, забезпечення законності і правопорядку - 4 чол.
· постійна комісія з питань соціального захисту населення – 4 чол.
· постійна комісія з питань освіти, культури, охорони здоров’я, спорту, роботи з молоддю 5 чол.
Виконавчий комітет - 15 чоловік,
Члени виконкому: Шовкова Лариса Миколаївна - сільський голова.
Феськовець Ганна Олександрівна - секретар ради та виконкому;
Рись Валентина Михайлівна- директор підліткового клубу;
Якуб Лариса Петрівна - директор Тупичівської ЗОШ I-IІI ст.;
Мехеденко Ганна Петрівна -завідуюча Тупичівським дитячим садком ;
Половинник Лариса Миколаївна – завідуюча Тупичівською дитячою бібліотекою;
Чех Володимир Миколайович - головний інженер СТОВ"Тупичівське" ;
Лошик Олена Михайлівна – заст. лісничого Тупичівського лісництва;
Нечепуренко Зінаїда Петрівна - начальник ВОС Тупичівської сільської ради;
Покормяк Валерій Павлович – інженер з технічної безпеки Ковальовського спиртзаводу;
Дуброва Людмила Петрівна - підприємець
Чміль Анастасія Тихонівна – пенсіонер ;
Савенко Тамар Михайлівна - голова правління Тупичівського ССТ ;
Назаренко Михайло Петрович – головний лікар Тупичівської дільничної лікарні ;
Гришай Ганна Олексіївна - головний бухгалтер Тупичівської сільської ради;
До складу Тупичівської сільської ради входить 2 населені пункти –село Тупичів та селище Тополівка. Центр сільської ради - село Тупичів. Знаходиться за 22 км від районного центру м.Городня. Сполучення з райцентром автомобільною дорогою.
На території сільської ради розміщені:
· Сільськогосподарське товариство СТОВ «Тупичівське» - керівник Авдєйко Володимир Тимофійович, налічує працюючих 140 чоловік.
ДП «Ковальовский спиртзавод. Директор Мисливий Сергій Анатолійович. Кількість працюючих – 110 чол.
Тупичівське лісництво – лісничий Ковальчук Василь Олександрович. Кількість працюючих 56 чоловік.
· Тупичівська загальноосвітня школа, в якій навчається 240 учнів та працює 35 вчителів. Директор Якуб Лариса Петрівна.
Підлітковий клуб «Сучасник», працює 9 гуртів. Відвідує 135 школярів. Працює 9 керівників гуртків. Знаходиться на балансі сільської ради.
· Приміщення для Будинку культури знаходиться в недобудованому стані. Для проведення культурно-розважальних заходів використовується орендоване приміщення. В штаті 3 працівники. Завідуюча – Коваленко Раїса Іванівна.
Тупичівський дитячий садок. Відвідує 40 вихованців.Працює 3 вихователі. Дитячий садок знаходиться на балансі сільської ради.
· Сільська бібліотека № 1. Завідуюча – Акуленко Ольга Вікторівна.
Бібліотека № 2/для дітей/ . Завідуюча Половинник Лариса Миколаївна.
· Тупичівська дільнична лікарня . В штаті 37 чоловіки. Головний лікар Назаренко Михайло Петрович.
· Городнянське відділення поштового зв’язку. Завідуюча – Аніщенко Надія Михайлівна.
Аптека № 44. Завідуюча Бондаренко Надія Антонівна.
Тупичівська лікарня ветеринарної медицини. Вет.лікар- Іващенко Сергій Анатолійович.
· Стаціонарний пункт приймання молока від Городнянського маслозаводу Приймальниця - Фурс Ольга Олександрівна.
Також здійснюють закупівлю молока від населення Бобровицький маслозавод та Торговий Дім «Сіверяни».
2006 рік :проведено ямковий ремонт вулиць села : Леніна, Нова, Комсомольська, Чапаєва, Щорса.
Проведено ремонт кабінетів в дільничній лікарні : лікаря-терапевта та педіатра.
Проведено капітальний ремонт та облаштування в’їздних знаків до села.
2007 рік : проведений ремонт громадських колодязів по селу в кількості - 8
Проведено ремонт пам’ятників на території сільської ради.
Відкрита перукарня та масажний кабінет. Проведено частково каптіальний ремонт ясельної групи дитсадка. Зроблений ремонт кабінетів в Тупичівській лікарні: кабінету для проведення щеплення, кабінету старшої медсестри ординаторської, сестринської. Проведено капітальний ремонт центрального входу в приміщення лікарні. Відновлена огорожа на кладовищі по вул.Щорса. Підключено вуличне освітлення на 9-ти вулицях села
Літуратура:http://gorodnya.cg.gov.ua/multi_page.php?menu_id=2223&pos=0&DEPAT=39&pm=serenev_menu
Тупичев — село, центр сельского Совета. Расположен в 22 км от районного центра и в 25 км от железнодорожной станции Городня. Население — 3014 человек. Сельсовету подчинен поселок Тополевка.
На территории села размещена центральная усадьба хозяйства высокой культуры земледелия — колхоза им. Фрунзе, за которым закреплено 3934 га сельскохозяйственных угодий, в т. ч. 3022 га пахотной земли. Хозяйство специализируется на откорме крупного рогатого скота. В 1975 г. построен животноводческий комплекс на 3 тыс. голов. По итогам 1978, 1980, 1981 и 1982 гг. колхоз удостоен переходящего Красного знамени ЦК КПСС, Совета Министров СССР, ВЦСПС и ЦК ВЛКСМ и занесен на Всесоюзную Доску почета на ВДНХ СССР. За успехи в соревновании по производству сельскохозяйственной продукции 49 человек награждены орденами и медалями СССР. Звеньевой М. И. Павлусенко за высокие урожаи льна присвоено звание Героя Социалистического Труда. Орденом Ленина награждены оператор животноводческого комплекса делегат XXV съезда Компартии Украины Л. Я. Анищенко, заведующий участком полеводства М. К. Савенок, председатель колхоза А. Н. Смирнов (ныне пенсионер), звеньевая А. С. Феськовец, орденом Октябрьской Революции — председатель колхоза А. Н. Бессараб и свинарка А. М. Лях. При колхозе действует областная школа передового опыта по выращиванию высоких урожаев картофеля. Есть спиртовой и кирпичный заводы, передвижная механизированная колонна «Черниговводстроя».
Животноводческий комплекс по откорму крупного рогатого скота в колхозе им. Фрунзе. Тупичев, 1980 г.
В Тупичеве есть средняя школа (500 учащихся и 42 учителя) с интернатом на 70 мест, дом культуры (зал на 300 мест), две библиотеки с книжным фондом 23,5 тыс. экземпляров, участковая больница на 50 коек (34 медработника, в т. ч. 6 врачей), детский кардиологический санаторий, детский сад на 120 мест, дом быта, отделение коммунхоза, кафе, 11 магазинов, АТС на 500 мест. В селе на 3 га раскинулся старинный парк с вековыми деревьями, который находится под охраной государства.
В десяти партийных организациях состоят на учете 192 коммуниста, в четырех комсомольских — 236 членов ВЛКСМ. Первая партячейка создана в 1919, комсомольская — в 1924 году.
Первое упоминание о Тупичеве относится к 1526 г. Осенью 1905 г. восставшие крестьяне разрушили и сожгли помещичью усадьбу и спиртовой завод. За участие в революции 1905—1907 гг. к судебной ответственности были привлечены 48, замучены или убиты 16 человек.
Советская власть установлена в январе 1918 г. 22 сентября 1943 г. командир отделения автоматчиков 181-го стрелкового полка 356-й стрелковой дивизии С. И. Акифьев (уроженец с. Горки Новопетровского района Московской области) в бою за Тупичев закрыл своим телом амбразуру вражеского дота, повторив подвиг А. Матросова. Ему посмертно присвоено звание Героя Советского Союза (похоронен в с. Великом Листвене). В борьбе с немецко-фашистскими захватчиками на фронтах Великой Отечественной войны и в партизанских отрядах принимали участие 606 жителей, 220 из них удостоены правительственных наград, 345 — погибли смертью храбрых. Установлен памятник воинам, павшим в боях за освобождение села, и односельчанам, отдавшим жизнь за свободу и независимость Родины. В центре Тупичева воздвигнут памятник В. И. Ленину.
Уроженцами Тупичева являются доктора наук: географических — А. Т. Диброва, химических — В. В. Стрелко, исторических — С. А. Ше-/286/лудько, а также украинские советские писатели П. О. Дорошко, В. М. Малец, 3. М. Кац.
В селе Тупичев на сессии сельского совета состоялась презентация проекта «От Грез к Действиям» ОО Центр «Доброчин». В ходе встречи все участники, имели возможность выяснить все проблемные вопросы по реализации проекта и высказать свои предложения по улучшению совместной деятельности, четкое понимание своей роли и обязанностей в достижении целей проекта:
- Организовать при участии местных жителей общественные работы, необходимые для проведения мелкого ремонта комнат учреждения культуры;
- Организовать работу творческих групп (мастерская сувениров, компьютерная грамотность, художественная вышивка) приобретение мелкого оборудования для их эффективной работы и способствовать проведению выставок — продаж.
- Подключить учреждение культуры к сети Интернет для предоставления возможности сельским жителям пользоваться Интернетом и онлайн услугами по юридическим вопросам деятельности общественных организаций и инициативных групп, развития творчества, общественного лидерства и т.д.
Благодаря совместной работе общественной организации Центр «Доброчин» и депутатского корпуса в с. Тупичев, Городнянский р-н Черниговской области, создаются условия для качественного преобразования сельского дома культуры в Центр Общественного активности в интересах общества через поддержку деятельности детских кружков и организацию просветительской деятельности для активистов местных общин и инициативных групп.
Для реализации важных для общества социальных программ нужны люди и ресурсы. И одному учреждению или организации трудно это сделать, используя только собственный потенциал. Успех приходит к тем, кто способен объединиться — когда общую социальную программу реализуют вместе местная община, власть и общественная организация.
влажность:
давление:
ветер:
![](https://stat002.fosite.ru/counters/935370.gif?ui=935370&ci=42&dn=igorfillon.fosite.ru&un=igorfillon.fosite.ru&lg=ru&visitorid=-1&stid=9&stdb=1&color1=D9CC7E&color2=6F4B1E&color3=000E52&color4=C29256&color5=FFFFFF&turn_on=on&img=0&"+mlp_r+"&)
