Сделать свой сайт бесплатно

Реклама

Создай свой сайт в 3 клика и начни зарабатывать уже сегодня.

@ADVMAKER@

Відомості з історії села Тупичів

02.06.2012

    Назва села – Тупичів Тупичева, Тупичівська. Протягом віків назва села не змінювалась.

   Тупичів розташований на півночі Придніпровської, на сході Поліської низовини, у рівнинній  лісистій місцевості.

На півночі від села знаходиться райцентр – м. Городня, віддаленістю 22 км. Відстань до найближчої залізничної станції – Городня – 25 км. Автомагістраль – Городня – Тупичів – Чернігів знаходиться за 12 км. від села.

         На території села (за старим поділом волость) знаходиться сільська Рада Городянського району.

Центральна садиба колгоспу та тваринницькі відділення,

бригади знаходяться в розташуванні села. За високі показники в тваринництві  і землеробстві колгосп був удостоєний звання «Господарство високої культури землеробства» і  прапора ЦК КПРС, рубінової зірки і дипломів. Багато колгоспників було відзначено за плідну працю. Серед них ланкова Павлусенько Марія Іванівна – Герой соціалістичної праці, колишній голова колгоспу

Смирнов Олексій Миколайович (з 1959 р. по 1977 р.) нагороджений Орденом Леніна. Савенко Михайло Кузьмич завідуючий виробничою дільницею – Орденом  Леніна (66р.), Аніщенко Любов Яківна – оператор  комплексу і майстер по виробництву свинини   та Лях Ганна Михайлівна нагороджені Орденом Жовтневої революції (77р.) . У колгоспі працював відомий картопляр, Лауреат Державної премії УРСР,  Герой Соціалістичної   Праці Феськовець Олександр Степанович.

         У селі Тупичів в 1931 році був організований колгосп «Червоний Маяк». Потім назва колгоспу ім. Фрунзе. В наслідок аграрної реформи з 6 квітня 2001 року перетворився на СТОВ «Тупичівське» .

       Село розташоване на правобережжі річки Крюкова. 

Воно лежить на 51 градусі 45 минуті північної широти і 35 градусі 38 минуті східної довготи.

        Навколо села масиви підзолистих, чорноземних грунтів,  будівельної глини і торф’яних родовищ.

        Село Тупичів розташоване біля  лісистої болотистої місцевості. Характерним у цій ситуації було те, що ці важко прохідні місця були розташовані з північної сторони, а, як відомо, на той час. Основні економічні зв’язки почали формуватись південніше ( м. Київ, Чернігів). Саме така ситуація послужила приводом виникнення назви населеного пункту як поселення біля тупикової місцевості, шляху.

         Про стародавнє походження села свідчать древньослов’янські  кургани і городища, що знаходяться навколо села, вони говорять про те, що поселення Тупиків існувало ще до монголо – татарської навали на Русь.

        Перша згадка про Тупиків належить до 1526 року. Це повідомлення зустрічається в записах за 1874 рік, в «Эпархиальных известиях» говориться, що за 40 верст від Чернігова і 10 верст від Городні з храмом покрови Богородиці є село, Тупиків. У тому селі жив старий чоловік Овдій Дорошевич, котрому було півтораста років. В 1676 році він передав архімандриту Галятовському (помер  у 1688р.) деякі повідомлення про Євецький монастир, часів московського правління.

         У кінці ХVІІ – ХІХ ст. Тупичевом володіли представники козацької старшини Супіни – Борковські. Генерал – лейтенант О.О.Свечин. Свечин був родом з маломаєтних дворян. Одружившись з фрейліною царського дому Корецькою Федосією Петрівною. Лейтенант став власником великого багатого села Тупичева і багатьох тисяч гектарів родючої землі, лісів, безкраїх луків навколо річки Крюкова.  Дослуживши до звання генерал – лейтенанта, Свечин пішов у відставку і назавжди оселився в Тупичеві.

         Тут він заклав парк площею у три гектари, побудував великі конюшні, звів горілчаний завод, лікарню, а також нову церкву, школу на чотири класи та квартири для вчителів. У центрі села стояв поміщицький маєток Свечина Олександра, а після його смерті, сина його Свечина Олексія.

         У цих же  «Эпархиальных известиях» говориться, що в склепі під храмом похований улюбленець Суворова – Петро Григорович Корецький і генерал – лейтенант Олександр Олексійович Свечин.

Біля церкви стояв шинок, побудований приблизно в 1683 році.

         Коли восени 1905 року з великою силою вибухнуло селянське повстання на Чернігівщині. Значною хвилею воно пройшло і в Тупичівській волості, де, як говорилося в постанові судового слідчого Городянського повіту «на протязі одної неділі були знищені всі великі поміщицькі маєтки». 25 жовтня 1905 року селяни Тупичева розгромили спиртзавод поміщика Свечина, а 26 жовтня найбагатшу садибу цього поміщика.  Усі будівлі і спиртзавод були спалені, а майно розібрали селяни. За участь у революції  у 1905 – 1907 роках  до судової відповідальності було притягнуто 48 чоловік.

       29 жовтня 1905 року куркулі вбили і закатували 16 чоловік учасників повстання, організаторі бунту – Сухицького  К.Є.,

Ляха В.Є. та інших було засуджено і вислано на каторжні роботи до Сибіру. І тільки революція 1917 року дала їм змогу повернутися до рідного села. Харченко Л.Г. брав участь у штурмі Зимового палацу.

Радянську владу було встановлен в січні 1918 року. на місцях її встановлювали : Сухицький К.Є., Лях В.Є., Лях М.Є. Туз М.І.. Учасниками громадянської війни були: Гочар Г.Т., Сім кін М.Б. учасниками бо гунського полку були Філон М.П., Половинник Є.В.

Тоді ж були створені в селі  - сільська Рада і  волосний ревком.

5 жовтня 1919 року відбувся з’їзд  сільських комбідів Тупичівської волості.

У перші роки Радянської влади в селі було організовано при Ковалевському спиртзаводі на колишніх землях поміщика Свечина перші радгоспи (1919 р.), а також сільське споживче товариство і  товариство сільгозснаба.

У 1935 році булот засновано МТС, в якій перед війною було 65 тракторів та інші с/г машини.

У 1936 році село було повністю радіофіковано. Майже сорок років ( з 1923 по 1959р р.) Тупичів був райцентром.

В роки Великої Вітчизняної війни село Тупичівс було окуповане  фашистами 28 серпня 1941 року, а звільнено від німецьких окупантів 23 вересня 1943 року на честь  воїнів, які загинули в боях при обороні і визволенні села у 1958 році було встановлено  пам’ятник у центрі села. Під час окупації було завдано великої школи сели: розгромлені і пограбовані всі господарські і культурні приміщення, спалена частина села. У рабство в Германію із села було відправлено 23 молодих людей.

У боротьбі з фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни брало участь 588 жителів села Тупичева. З них 220 нагороджено орденами і медалями,  загинуло 434 чоловіки. На їх честь встановлено монумент – односельців ( 1975 р.).

Тупичівська земля славиться видатними людьми. Тут народилися українські  письменники  Дорошко П.О., Кац З.М., Малець В.М..

 У селі Тупичів пройшло дитинство російського письменника Стаднюка І.Ф..

Уродженцями села є доктор географічних наук Діброва О.Т.,  доктор хімічних наук - Стрілко В.В.,  доктор історичних наук -  Шелудько С.О.

У Тупичеві є середня школа. Дільнича лікарня, аптека, дві бібліотеки – дитяча та для дорослих, Ковалевський спиртзавод, цегельний завод, дитячий садок, лісництво, підлітковий клуб. Споживче товариство.

 До реформи в 1861  році  населення Тупичева поділялось на козаків і кріпаків. У селі проживало 1809 чоловік, з них – 400 козаків. Тепер проживає більшість українців, але є й білоруси, росіяни, а також молдавани, поляки, таджики, естонці.

 В східній частині села проживали  селяни переважно з прізвищами Овчар – ця місцевість  і зараз зветься  овчарівщиною.

Західна частина села – Сенюківщина, населена людьми з прізвищами Сенюк.

У північно-західній частині села є місцевість з назвою «шишкові могилки» (померлих ховали окремо на цій місцевості). Тут знаходилась вулиця з прізвищами  Шишки.

Ще в східній частині є місцевість, де проживають жителі з прізвищами Туз. Вона зветься Тузовщина.

 Найпоширеніші в селі прізвища: Овчар, Туз, Тупик, Аніщенко, Олійник, Сенюк, Хоботня, Майсюк.

 У селі займались заготівлею торфу, лісу , цегли, миловарінням,   гуральництвом.

Промисловим виробництвом населення Тупичева почало займатись в 1841 році, коли, був побудований спиртовий завод. Який виробляв спирту за рік на 14000 крб.

Земельних угідь у Тупичеві було 4694 десятини, з яких належало поміщикові понад 3600 десятин і церкві – 60 десятин. Рештою землі користувались селяни.

З виникненням гуральництва пов’язана назва бурти ( якщо бути  точнішим то спочатку це було пов’язана з виробництвом селітри, пороху. Бурти – великі купи попелу). Так у північній частині Тупичева є така місцевість з назвою бурти. Тривалий час

( більше 150 років) тут заготовляли картопляну сировину для роботи місцевого спиртзаводу. З цим ще одна топонімічна назва – Бровари. Як відомо, назву населеного пункту давали  тоді, коли у такому місці займались виробництвом пива. За його технологією важливою умовою була чиста якісна вода. На  півночі Тупичева протікає р. Крюково, де на правому березі біля спитзаводу місцевість називають Бровари. Ще з давніх – давен  власник спиртзаводу О.Свечин. використовуючи працю кріпаків, постійно проводив очищення річки на цій її ділянці  цим самим мати для потреб виробництва спиртзаводу чисту воду.

Миловарінням займалися і у нашому краї ( на північно-західній околиці Тупичева). Тривалий час це було самостійною. Прибутковою діяльністю .  тварин, яким вже не можна було допомогти, відправляли на переплавку жиру. Цю місцевість і зараз називають – Салотопка.

З давніх часів населення Тупичева паливну проблему вирішувало власними силами. Допомогу в цьому питанні надавав лівий берег р. Крюково. саме тут люди ручним способом здійснювали заготівлю, виробництво торфу. Після видобутку торфу на  місцевості залишились осушувальні канави. Так виникла назва – Канавки. А 50 років тому вище по течії цієї річки почалось промислове добування торфу. На цих місцях утворилися кар’єри. Сьогодні для рибалок, мисливців улюбленим місцем відпочинку є саме кар’єри.

 За 5 км. На північ від Тупичева існувало робітниче поселення Тартак – центр торфодобування і лісозаготівлі.

На землях, прилеглих до села, в першій половині ХІХ ст. виникло поселення Ковальова.

У межах села розташовані два вигони, базар, два кладовища. Кутки, які називались Цариною і Голим хуторам. Є мости.

 На північному заході Тупичева, на відстані 1 км. Є місцевість – Забава. Її виникнення пов’язане з іменем поміщика О.Свечина, який, перебуваючи у своєму селі, любив відпочивати у гарних, сосново-малинових куточках лісу. Відпочинок часто переходив у забаву, а назва цієї місцевості – в історію.

Є в наших лісах і гарні урочища: Соснова поляна ( квіти, які тут ростуть занесені, до Червоної ). Тупичівський дуб – (вік цієї рослини більше 520 років).

Урочище Гриневщина ( масив дубового лісу на північ за 5 км. від с. Тупиків).

Урочище Оленьов – місцевість з коричнево –іржавим  за кольором грунтом, що містить сліди заліза.

З назвою урочища Момон  пов’язані різні легенди і казки.

На сході Тупичева є велика долина, де у давнину росли верби, лози – цю місцевість і тепер називають рокитою.

На сході Тупичева було джерело з чистою водою. Утворений таким чином струмок, отримав назву Криничний рівчак.

На заході села – картина протилежного змісту. За 5 км. від села  в р. Крюково  впадає його права притока Гнилий ріг. Топонім Гнилий ріг часто використовували турки у визначенні якості води

( символи «гнилий», смердючий). Вода, яка впадає  в р. Крюково, тече повільно, притока постійно вигинається, тому вода застоюється. Робиться неприємною на смак, вигляд.

 Найважливішими природними багатствам Тупичева є

мішані ліси.  Найпоширеніші породи дерев: сосна, дуб, береза, осика, ялина, граб, клен, в’яз, липа, акація; чагарники, ожина, горобина, глід, шипшина. Навколо села є лісосмуги. Переважно березові дубові. Понад 100 років росте посаджений поміщиком О.Свечиним в південній частині Тупичева липовий парк. Люди лагідно охрестили його «Липняк».

           Річка Крюково: довжина 3 км.  по території села, ширина 3,4 м, глибина 7,5 м. швидкість течії – повільна, колір –  болотно – рудуватий, смак  -  прісна, температура води влітку до 250, взимку перемерзає,  грунт – болотний, дно – мулисте.

         Насадження вздовж річки – чагарники, ліщина, верба, вільха р. Крюково  дала початок ще одній місцевості, де, з’єднуючись, дві річки розливаються й утворюють плесо, озеро. Таке місце назвали ставом. І у нас біля села р. Крюково, з’єднавшись з Хоковим  рівчаком, утворила озеро, перегороджене греблею. Місцевість отримала назву Став. На ставу є броди в районі спиртзаводу, в урочищі Бровари є пляж. На території села є болота,  торфові родовища, 2 ставки, де є місця риболовлі.

Історію записано 12 вересня 2001 року.

         

Комментарии (1)Просмотров (664)


isnala 14.09.2012 в 02:22

Шановні земляки модератори.

Прочитав історію - як дома побував.

Являючись уродженцем нашого славного села і майже кожного року провідуючи свою Батьківщину, міг би поділитись фотографіями і, можливо, деякою поезією на нашій говірці

Що потрібно для цього зробити.

Фотографії викладені на сайті, на жаль, наводять тугу.

Хоча по факту теперішнього стану, так воно і є, але у нас набагато більше веселіших краєвидів, якими можна ділитися з іншими.

Уродженець села, з Ковалівського спиртзаводу, з роду Євтушків-Кравців. Більшість родичів зараз живе в В.Ліствені.

Буду радий, можливо для взаємної користі, якщо напишете мені на isnala@ukr.net

Завжди Ваш

Ithanchan Isnala, "в миру" Володимир Василюк.

***********************************************************

 

Зарегистрированный
Анонимно