Вірши наших односельців в повоєнні роки

 

ВИЗВОЛЕННЯ

       

        Не  стихали громів

                                     перекати,

        Наші села палали в огні.

        День і ніч гуркотіли

                                        гармати,

        Блиск пожеж відливався

                                        в Десні.

 

        А як обрій почав багряніти,

        Ми Чернігів тоді узяли

        І, щоб зграю ворожу

   добити,

        За Дніпро із боями пішли.

 

        Гожий вересень щастя

                                     нам зичив,

        Я радів перемозі святій

        І листа написав у Тупичів

        Рідними дітям,

                              дружині своїй.

        То дарма, що під сонцем

                                         осіннім

        Даль туманилась в синій

                                             імлі -

        Вже буяла травневим

      цвітінням

        Перемога на рідній землі.

 

Г. К. Лопухівський

житель села Тупичів, вчитель німецької мови,

учасник Великої Вітчизняної війни.

 

В   ЛІСІ

 

        Де ліс густий, де мліє вітру

                                               сила,

        Де завше пахне свіжістю

     грибів,

        Де воркування чути голубів,

        Там збереглася й досі ще

    могила.

        На ній і каска зовсім

поржавіла,

        З боків кошлатий верес

    порудів.

        У тиші тій між сосон і  дубів

        Чиясь любов на віки заніміла...

        Але в людей не гаснуть

    почуття

        До сина вірного, що в дні

    похмурі     

        За рідний край віддав своє

життя,

        З братами йшов уперто проти

 бурі !

        Тому й могила й шум тієї

         пущі

        В душі лишають спогад

   невмирущий.

 

 

 

 

Г.К. ЛОПУХІВСЬКИЙ

житель села Тупичів, вчитель німецької мови,

  учасник Великої Вітчизняної війни.

 

ВДОВИНА  ЖУРБА

 

        Вже давно, вже давно

        Відгриміла війна.

        Тільки  ти, удова,

        Самотою одна.

        В надвечір’ї ти часто

        Сидиш у вікна.

        Може, мужа  чекаєш,

        Чекаєш сумна?

        От і сонце заходить

        І тіні лягли...

        Ти отак просидиш

        До нічної імли.

        Дмуть сердиті вітри

        І шумлять явори...

        Тільки мужа свого

        Не карай, не кори.

        Він відважно боровся,

        Героєм поліг,

        Щоб ніколи війна

        Не прийшла на поріг.

 

 М.ЧМІЛЬ

житель села Тупичів

Ветеран Великої Вітчизняної війни.