Відомості з історії села Тупичів

    Назва села – Тупичів Тупичева, Тупичівська. Протягом віків назва села не змінювалась.

   Тупичів розташований на півночі Придніпровської, на сході Поліської низовини, у рівнинній  лісистій місцевості.

На півночі від села знаходиться райцентр – м. Городня, віддаленістю 22 км. Відстань до найближчої залізничної станції – Городня – 25 км. Автомагістраль – Городня – Тупичів – Чернігів знаходиться за 12 км. від села.

         На території села (за старим поділом волость) знаходиться сільська Рада Городянського району.

Центральна садиба колгоспу та тваринницькі відділення,

бригади знаходяться в розташуванні села. За високі показники в тваринництві  і землеробстві колгосп був удостоєний звання «Господарство високої культури землеробства» і  прапора ЦК КПРС, рубінової зірки і дипломів. Багато колгоспників було відзначено за плідну працю. Серед них ланкова Павлусенько Марія Іванівна – Герой соціалістичної праці, колишній голова колгоспу

Смирнов Олексій Миколайович (з 1959 р. по 1977 р.) нагороджений Орденом Леніна. Савенко Михайло Кузьмич завідуючий виробничою дільницею – Орденом  Леніна (66р.), Аніщенко Любов Яківна – оператор  комплексу і майстер по виробництву свинини   та Лях Ганна Михайлівна нагороджені Орденом Жовтневої революції (77р.) . У колгоспі працював відомий картопляр, Лауреат Державної премії УРСР,  Герой Соціалістичної   Праці Феськовець Олександр Степанович.

         У селі Тупичів в 1931 році був організований колгосп «Червоний Маяк». Потім назва колгоспу ім. Фрунзе. В наслідок аграрної реформи з 6 квітня 2001 року перетворився на СТОВ «Тупичівське» .

       Село розташоване на правобережжі річки Крюкова. 

Воно лежить на 51 градусі 45 минуті північної широти і 35 градусі 38 минуті східної довготи.

        Навколо села масиви підзолистих, чорноземних грунтів,  будівельної глини і торф’яних родовищ.

        Село Тупичів розташоване біля  лісистої болотистої місцевості. Характерним у цій ситуації було те, що ці важко прохідні місця були розташовані з північної сторони, а, як відомо, на той час. Основні економічні зв’язки почали формуватись південніше ( м. Київ, Чернігів). Саме така ситуація послужила приводом виникнення назви населеного пункту як поселення біля тупикової місцевості, шляху.

         Про стародавнє походження села свідчать древньослов’янські  кургани і городища, що знаходяться навколо села, вони говорять про те, що поселення Тупиків існувало ще до монголо – татарської навали на Русь.

        Перша згадка про Тупиків належить до 1526 року. Це повідомлення зустрічається в записах за 1874 рік, в «Эпархиальных известиях» говориться, що за 40 верст від Чернігова і 10 верст від Городні з храмом покрови Богородиці є село, Тупиків. У тому селі жив старий чоловік Овдій Дорошевич, котрому було півтораста років. В 1676 році він передав архімандриту Галятовському (помер  у 1688р.) деякі повідомлення про Євецький монастир, часів московського правління.

         У кінці ХVІІ – ХІХ ст. Тупичевом володіли представники козацької старшини Супіни – Борковські. Генерал – лейтенант О.О.Свечин. Свечин був родом з маломаєтних дворян. Одружившись з фрейліною царського дому Корецькою Федосією Петрівною. Лейтенант став власником великого багатого села Тупичева і багатьох тисяч гектарів родючої землі, лісів, безкраїх луків навколо річки Крюкова.  Дослуживши до звання генерал – лейтенанта, Свечин пішов у відставку і назавжди оселився в Тупичеві.

         Тут він заклав парк площею у три гектари, побудував великі конюшні, звів горілчаний завод, лікарню, а також нову церкву, школу на чотири класи та квартири для вчителів. У центрі села стояв поміщицький маєток Свечина Олександра, а після його смерті, сина його Свечина Олексія.

         У цих же  «Эпархиальных известиях» говориться, що в склепі під храмом похований улюбленець Суворова – Петро Григорович Корецький і генерал – лейтенант Олександр Олексійович Свечин.

Біля церкви стояв шинок, побудований приблизно в 1683 році.

         Коли восени 1905 року з великою силою вибухнуло селянське повстання на Чернігівщині. Значною хвилею воно пройшло і в Тупичівській волості, де, як говорилося в постанові судового слідчого Городянського повіту «на протязі одної неділі були знищені всі великі поміщицькі маєтки». 25 жовтня 1905 року селяни Тупичева розгромили спиртзавод поміщика Свечина, а 26 жовтня найбагатшу садибу цього поміщика.  Усі будівлі і спиртзавод були спалені, а майно розібрали селяни. За участь у революції  у 1905 – 1907 роках  до судової відповідальності було притягнуто 48 чоловік.

       29 жовтня 1905 року куркулі вбили і закатували 16 чоловік учасників повстання, організаторі бунту – Сухицького  К.Є.,

Ляха В.Є. та інших було засуджено і вислано на каторжні роботи до Сибіру. І тільки революція 1917 року дала їм змогу повернутися до рідного села. Харченко Л.Г. брав участь у штурмі Зимового палацу.

Радянську владу було встановлен в січні 1918 року. на місцях її встановлювали : Сухицький К.Є., Лях В.Є., Лях М.Є. Туз М.І.. Учасниками громадянської війни були: Гочар Г.Т., Сім кін М.Б. учасниками бо гунського полку були Філон М.П., Половинник Є.В.

Тоді ж були створені в селі  - сільська Рада і  волосний ревком.

5 жовтня 1919 року відбувся з’їзд  сільських комбідів Тупичівської волості.

У перші роки Радянської влади в селі було організовано при Ковалевському спиртзаводі на колишніх землях поміщика Свечина перші радгоспи (1919 р.), а також сільське споживче товариство і  товариство сільгозснаба.

У 1935 році булот засновано МТС, в якій перед війною було 65 тракторів та інші с/г машини.

У 1936 році село було повністю радіофіковано. Майже сорок років ( з 1923 по 1959р р.) Тупичів був райцентром.

В роки Великої Вітчизняної війни село Тупичівс було окуповане  фашистами 28 серпня 1941 року, а звільнено від німецьких окупантів 23 вересня 1943 року на честь  воїнів, які загинули в боях при обороні і визволенні села у 1958 році було встановлено  пам’ятник у центрі села. Під час окупації було завдано великої школи сели: розгромлені і пограбовані всі господарські і культурні приміщення, спалена частина села. У рабство в Германію із села було відправлено 23 молодих людей.

У боротьбі з фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни брало участь 588 жителів села Тупичева. З них 220 нагороджено орденами і медалями,  загинуло 434 чоловіки. На їх честь встановлено монумент – односельців ( 1975 р.).

Тупичівська земля славиться видатними людьми. Тут народилися українські  письменники  Дорошко П.О., Кац З.М., Малець В.М..

 У селі Тупичів пройшло дитинство російського письменника Стаднюка І.Ф..

Уродженцями села є доктор географічних наук Діброва О.Т.,  доктор хімічних наук - Стрілко В.В.,  доктор історичних наук -  Шелудько С.О.

У Тупичеві є середня школа. Дільнича лікарня, аптека, дві бібліотеки – дитяча та для дорослих, Ковалевський спиртзавод, цегельний завод, дитячий садок, лісництво, підлітковий клуб. Споживче товариство.

 До реформи в 1861  році  населення Тупичева поділялось на козаків і кріпаків. У селі проживало 1809 чоловік, з них – 400 козаків. Тепер проживає більшість українців, але є й білоруси, росіяни, а також молдавани, поляки, таджики, естонці.

 В східній частині села проживали  селяни переважно з прізвищами Овчар – ця місцевість  і зараз зветься  овчарівщиною.

Західна частина села – Сенюківщина, населена людьми з прізвищами Сенюк.

У північно-західній частині села є місцевість з назвою «шишкові могилки» (померлих ховали окремо на цій місцевості). Тут знаходилась вулиця з прізвищами  Шишки.

Ще в східній частині є місцевість, де проживають жителі з прізвищами Туз. Вона зветься Тузовщина.

 Найпоширеніші в селі прізвища: Овчар, Туз, Тупик, Аніщенко, Олійник, Сенюк, Хоботня, Майсюк.

 У селі займались заготівлею торфу, лісу , цегли, миловарінням,   гуральництвом.

Промисловим виробництвом населення Тупичева почало займатись в 1841 році, коли, був побудований спиртовий завод. Який виробляв спирту за рік на 14000 крб.

Земельних угідь у Тупичеві було 4694 десятини, з яких належало поміщикові понад 3600 десятин і церкві – 60 десятин. Рештою землі користувались селяни.

З виникненням гуральництва пов’язана назва бурти ( якщо бути  точнішим то спочатку це було пов’язана з виробництвом селітри, пороху. Бурти – великі купи попелу). Так у північній частині Тупичева є така місцевість з назвою бурти. Тривалий час

( більше 150 років) тут заготовляли картопляну сировину для роботи місцевого спиртзаводу. З цим ще одна топонімічна назва – Бровари. Як відомо, назву населеного пункту давали  тоді, коли у такому місці займались виробництвом пива. За його технологією важливою умовою була чиста якісна вода. На  півночі Тупичева протікає р. Крюково, де на правому березі біля спитзаводу місцевість називають Бровари. Ще з давніх – давен  власник спиртзаводу О.Свечин. використовуючи працю кріпаків, постійно проводив очищення річки на цій її ділянці  цим самим мати для потреб виробництва спиртзаводу чисту воду.

Миловарінням займалися і у нашому краї ( на північно-західній околиці Тупичева). Тривалий час це було самостійною. Прибутковою діяльністю .  тварин, яким вже не можна було допомогти, відправляли на переплавку жиру. Цю місцевість і зараз називають – Салотопка.

З давніх часів населення Тупичева паливну проблему вирішувало власними силами. Допомогу в цьому питанні надавав лівий берег р. Крюково. саме тут люди ручним способом здійснювали заготівлю, виробництво торфу. Після видобутку торфу на  місцевості залишились осушувальні канави. Так виникла назва – Канавки. А 50 років тому вище по течії цієї річки почалось промислове добування торфу. На цих місцях утворилися кар’єри. Сьогодні для рибалок, мисливців улюбленим місцем відпочинку є саме кар’єри.

 За 5 км. На північ від Тупичева існувало робітниче поселення Тартак – центр торфодобування і лісозаготівлі.

На землях, прилеглих до села, в першій половині ХІХ ст. виникло поселення Ковальова.

У межах села розташовані два вигони, базар, два кладовища. Кутки, які називались Цариною і Голим хуторам. Є мости.

 На північному заході Тупичева, на відстані 1 км. Є місцевість – Забава. Її виникнення пов’язане з іменем поміщика О.Свечина, який, перебуваючи у своєму селі, любив відпочивати у гарних, сосново-малинових куточках лісу. Відпочинок часто переходив у забаву, а назва цієї місцевості – в історію.

Є в наших лісах і гарні урочища: Соснова поляна ( квіти, які тут ростуть занесені, до Червоної ). Тупичівський дуб – (вік цієї рослини більше 520 років).

Урочище Гриневщина ( масив дубового лісу на північ за 5 км. від с. Тупиків).

Урочище Оленьов – місцевість з коричнево –іржавим  за кольором грунтом, що містить сліди заліза.

З назвою урочища Момон  пов’язані різні легенди і казки.

На сході Тупичева є велика долина, де у давнину росли верби, лози – цю місцевість і тепер називають рокитою.

На сході Тупичева було джерело з чистою водою. Утворений таким чином струмок, отримав назву Криничний рівчак.

На заході села – картина протилежного змісту. За 5 км. від села  в р. Крюково  впадає його права притока Гнилий ріг. Топонім Гнилий ріг часто використовували турки у визначенні якості води

( символи «гнилий», смердючий). Вода, яка впадає  в р. Крюково, тече повільно, притока постійно вигинається, тому вода застоюється. Робиться неприємною на смак, вигляд.

 Найважливішими природними багатствам Тупичева є

мішані ліси.  Найпоширеніші породи дерев: сосна, дуб, береза, осика, ялина, граб, клен, в’яз, липа, акація; чагарники, ожина, горобина, глід, шипшина. Навколо села є лісосмуги. Переважно березові дубові. Понад 100 років росте посаджений поміщиком О.Свечиним в південній частині Тупичева липовий парк. Люди лагідно охрестили його «Липняк».

           Річка Крюково: довжина 3 км.  по території села, ширина 3,4 м, глибина 7,5 м. швидкість течії – повільна, колір –  болотно – рудуватий, смак  -  прісна, температура води влітку до 25⁰, взимку перемерзає,  грунт – болотний, дно – мулисте.

         Насадження вздовж річки – чагарники, ліщина, верба, вільха р. Крюково  дала початок ще одній місцевості, де, з’єднуючись, дві річки розливаються й утворюють плесо, озеро. Таке місце назвали ставом. І у нас біля села р. Крюково, з’єднавшись з Хоковим  рівчаком, утворила озеро, перегороджене греблею. Місцевість отримала назву Став. На ставу є броди в районі спиртзаводу, в урочищі Бровари є пляж. На території села є болота,  торфові родовища, 2 ставки, де є місця риболовлі.

Історію записано 12 вересня 2001 року.