Назва села – Тупичів Тупичева, Тупичівська. Протягом віків назва села не змінювалась.
Тупичів розташований на півночі Придніпровської, на сході Поліської низовини, у рівнинній лісистій місцевості.
На півночі від села знаходиться райцентр – м. Городня, віддаленістю 22 км. Відстань до найближчої залізничної станції – Городня –
На території села (за старим поділом волость) знаходиться сільська Рада Городянського району.
Центральна садиба колгоспу та тваринницькі відділення,
бригади знаходяться в розташуванні села. За високі показники в тваринництві і землеробстві колгосп був удостоєний звання «Господарство високої культури землеробства» і прапора ЦК КПРС, рубінової зірки і дипломів. Багато колгоспників було відзначено за плідну працю. Серед них ланкова Павлусенько Марія Іванівна – Герой соціалістичної праці, колишній голова колгоспу
Смирнов Олексій Миколайович (з 1959 р. по 1977 р.) нагороджений Орденом Леніна. Савенко Михайло Кузьмич завідуючий виробничою дільницею – Орденом Леніна (66р.), Аніщенко Любов Яківна – оператор комплексу і майстер по виробництву свинини та Лях Ганна Михайлівна нагороджені Орденом Жовтневої революції (77р.) . У колгоспі працював відомий картопляр, Лауреат Державної премії УРСР, Герой Соціалістичної Праці Феськовець Олександр Степанович.
У селі Тупичів в 1931 році був організований колгосп «Червоний Маяк». Потім назва колгоспу ім. Фрунзе. В наслідок аграрної реформи з 6 квітня 2001 року перетворився на СТОВ «Тупичівське» .
Село розташоване на правобережжі річки Крюкова.
Воно лежить на 51 градусі 45 минуті північної широти і 35 градусі 38 минуті східної довготи.
Навколо села масиви підзолистих, чорноземних грунтів, будівельної глини і торф’яних родовищ.
Село Тупичів розташоване біля лісистої болотистої місцевості. Характерним у цій ситуації було те, що ці важко прохідні місця були розташовані з північної сторони, а, як відомо, на той час. Основні економічні зв’язки почали формуватись південніше ( м. Київ, Чернігів). Саме така ситуація послужила приводом виникнення назви населеного пункту як поселення біля тупикової місцевості, шляху.
Про стародавнє походження села свідчать древньослов’янські кургани і городища, що знаходяться навколо села, вони говорять про те, що поселення Тупиків існувало ще до монголо – татарської навали на Русь.
Перша згадка про Тупиків належить до 1526 року. Це повідомлення зустрічається в записах за 1874 рік, в «Эпархиальных известиях» говориться, що за 40 верст від Чернігова і 10 верст від Городні з храмом покрови Богородиці є село, Тупиків. У тому селі жив старий чоловік Овдій Дорошевич, котрому було півтораста років. В 1676 році він передав архімандриту Галятовському (помер у 1688р.) деякі повідомлення про Євецький монастир, часів московського правління.
У кінці ХVІІ – ХІХ ст. Тупичевом володіли представники козацької старшини Супіни – Борковські. Генерал – лейтенант О.О.Свечин. Свечин був родом з маломаєтних дворян. Одружившись з фрейліною царського дому Корецькою Федосією Петрівною. Лейтенант став власником великого багатого села Тупичева і багатьох тисяч гектарів родючої землі, лісів, безкраїх луків навколо річки Крюкова. Дослуживши до звання генерал – лейтенанта, Свечин пішов у відставку і назавжди оселився в Тупичеві.
Тут він заклав парк площею у три гектари, побудував великі конюшні, звів горілчаний завод, лікарню, а також нову церкву, школу на чотири класи та квартири для вчителів. У центрі села стояв поміщицький маєток Свечина Олександра, а після його смерті, сина його Свечина Олексія.
У цих же «Эпархиальных известиях» говориться, що в склепі під храмом похований улюбленець Суворова – Петро Григорович Корецький і генерал – лейтенант Олександр Олексійович Свечин.
Біля церкви стояв шинок, побудований приблизно в 1683 році.
Коли восени 1905 року з великою силою вибухнуло селянське повстання на Чернігівщині. Значною хвилею воно пройшло і в Тупичівській волості, де, як говорилося в постанові судового слідчого Городянського повіту «на протязі одної неділі були знищені всі великі поміщицькі маєтки». 25 жовтня 1905 року селяни Тупичева розгромили спиртзавод поміщика Свечина, а 26 жовтня найбагатшу садибу цього поміщика. Усі будівлі і спиртзавод були спалені, а майно розібрали селяни. За участь у революції у 1905 – 1907 роках до судової відповідальності було притягнуто 48 чоловік.
29 жовтня 1905 року куркулі вбили і закатували 16 чоловік учасників повстання, організаторі бунту – Сухицького К.Є.,
Ляха В.Є. та інших було засуджено і вислано на каторжні роботи до Сибіру. І тільки революція 1917 року дала їм змогу повернутися до рідного села. Харченко Л.Г. брав участь у штурмі Зимового палацу.
Радянську владу було встановлен в січні 1918 року. на місцях її встановлювали : Сухицький К.Є., Лях В.Є., Лях М.Є. Туз М.І.. Учасниками громадянської війни були: Гочар Г.Т., Сім кін М.Б. учасниками бо гунського полку були Філон М.П., Половинник Є.В.
Тоді ж були створені в селі - сільська Рада і волосний ревком.
5 жовтня 1919 року відбувся з’їзд сільських комбідів Тупичівської волості.
У перші роки Радянської влади в селі було організовано при Ковалевському спиртзаводі на колишніх землях поміщика Свечина перші радгоспи (1919 р.), а також сільське споживче товариство і товариство сільгозснаба.
У 1935 році булот засновано МТС, в якій перед війною було 65 тракторів та інші с/г машини.
У 1936 році село було повністю радіофіковано. Майже сорок років ( з 1923 по 1959р р.) Тупичів був райцентром.
В роки Великої Вітчизняної війни село Тупичівс було окуповане фашистами 28 серпня 1941 року, а звільнено від німецьких окупантів 23 вересня 1943 року на честь воїнів, які загинули в боях при обороні і визволенні села у 1958 році було встановлено пам’ятник у центрі села. Під час окупації було завдано великої школи сели: розгромлені і пограбовані всі господарські і культурні приміщення, спалена частина села. У рабство в Германію із села було відправлено 23 молодих людей.
У боротьбі з фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни брало участь 588 жителів села Тупичева. З них 220 нагороджено орденами і медалями, загинуло 434 чоловіки. На їх честь встановлено монумент – односельців ( 1975 р.).
Тупичівська земля славиться видатними людьми. Тут народилися українські письменники Дорошко П.О., Кац З.М., Малець В.М..
У селі Тупичів пройшло дитинство російського письменника Стаднюка І.Ф..
Уродженцями села є доктор географічних наук Діброва О.Т., доктор хімічних наук - Стрілко В.В., доктор історичних наук - Шелудько С.О.
У Тупичеві є середня школа. Дільнича лікарня, аптека, дві бібліотеки – дитяча та для дорослих, Ковалевський спиртзавод, цегельний завод, дитячий садок, лісництво, підлітковий клуб. Споживче товариство.
До реформи в 1861 році населення Тупичева поділялось на козаків і кріпаків. У селі проживало 1809 чоловік, з них – 400 козаків. Тепер проживає більшість українців, але є й білоруси, росіяни, а також молдавани, поляки, таджики, естонці.
В східній частині села проживали селяни переважно з прізвищами Овчар – ця місцевість і зараз зветься овчарівщиною.
Західна частина села – Сенюківщина, населена людьми з прізвищами Сенюк.
У північно-західній частині села є місцевість з назвою «шишкові могилки» (померлих ховали окремо на цій місцевості). Тут знаходилась вулиця з прізвищами Шишки.
Ще в східній частині є місцевість, де проживають жителі з прізвищами Туз. Вона зветься Тузовщина.
Найпоширеніші в селі прізвища: Овчар, Туз, Тупик, Аніщенко, Олійник, Сенюк, Хоботня, Майсюк.
У селі займались заготівлею торфу, лісу , цегли, миловарінням, гуральництвом.
Промисловим виробництвом населення Тупичева почало займатись в 1841 році, коли, був побудований спиртовий завод. Який виробляв спирту за рік на 14000 крб.
Земельних угідь у Тупичеві було 4694 десятини, з яких належало поміщикові понад 3600 десятин і церкві – 60 десятин. Рештою землі користувались селяни.
З виникненням гуральництва пов’язана назва бурти ( якщо бути точнішим то спочатку це було пов’язана з виробництвом селітри, пороху. Бурти – великі купи попелу). Так у північній частині Тупичева є така місцевість з назвою бурти. Тривалий час
( більше 150 років) тут заготовляли картопляну сировину для роботи місцевого спиртзаводу. З цим ще одна топонімічна назва – Бровари. Як відомо, назву населеного пункту давали тоді, коли у такому місці займались виробництвом пива. За його технологією важливою умовою була чиста якісна вода. На півночі Тупичева протікає р. Крюково, де на правому березі біля спитзаводу місцевість називають Бровари. Ще з давніх – давен власник спиртзаводу О.Свечин. використовуючи працю кріпаків, постійно проводив очищення річки на цій її ділянці цим самим мати для потреб виробництва спиртзаводу чисту воду.
Миловарінням займалися і у нашому краї ( на північно-західній околиці Тупичева). Тривалий час це було самостійною. Прибутковою діяльністю . тварин, яким вже не можна було допомогти, відправляли на переплавку жиру. Цю місцевість і зараз називають – Салотопка.
З давніх часів населення Тупичева паливну проблему вирішувало власними силами. Допомогу в цьому питанні надавав лівий берег р. Крюково. саме тут люди ручним способом здійснювали заготівлю, виробництво торфу. Після видобутку торфу на місцевості залишились осушувальні канави. Так виникла назва – Канавки. А 50 років тому вище по течії цієї річки почалось промислове добування торфу. На цих місцях утворилися кар’єри. Сьогодні для рибалок, мисливців улюбленим місцем відпочинку є саме кар’єри.
За
На землях, прилеглих до села, в першій половині ХІХ ст. виникло поселення Ковальова.
У межах села розташовані два вигони, базар, два кладовища. Кутки, які називались Цариною і Голим хуторам. Є мости.
На північному заході Тупичева, на відстані
Є в наших лісах і гарні урочища: Соснова поляна ( квіти, які тут ростуть занесені, до Червоної ). Тупичівський дуб – (вік цієї рослини більше 520 років).
Урочище Гриневщина ( масив дубового лісу на північ за
Урочище Оленьов – місцевість з коричнево –іржавим за кольором грунтом, що містить сліди заліза.
З назвою урочища Момон пов’язані різні легенди і казки.
На сході Тупичева є велика долина, де у давнину росли верби, лози – цю місцевість і тепер називають рокитою.
На сході Тупичева було джерело з чистою водою. Утворений таким чином струмок, отримав назву Криничний рівчак.
На заході села – картина протилежного змісту. За
( символи «гнилий», смердючий). Вода, яка впадає в р. Крюково, тече повільно, притока постійно вигинається, тому вода застоюється. Робиться неприємною на смак, вигляд.
Найважливішими природними багатствам Тупичева є
мішані ліси. Найпоширеніші породи дерев: сосна, дуб, береза, осика, ялина, граб, клен, в’яз, липа, акація; чагарники, ожина, горобина, глід, шипшина. Навколо села є лісосмуги. Переважно березові дубові. Понад 100 років росте посаджений поміщиком О.Свечиним в південній частині Тупичева липовий парк. Люди лагідно охрестили його «Липняк».
Річка Крюково: довжина
Насадження вздовж річки – чагарники, ліщина, верба, вільха р. Крюково дала початок ще одній місцевості, де, з’єднуючись, дві річки розливаються й утворюють плесо, озеро. Таке місце назвали ставом. І у нас біля села р. Крюково, з’єднавшись з Хоковим рівчаком, утворила озеро, перегороджене греблею. Місцевість отримала назву Став. На ставу є броди в районі спиртзаводу, в урочищі Бровари є пляж. На території села є болота, торфові родовища, 2 ставки, де є місця риболовлі.
Історію записано 12 вересня 2001 року.