В нашому селі проживає Смирнов Олексій Миколайович ветеран Великої Вітчизняної війни, розвідник – легенда, як його часто називали фронтові товариші. Це людина, яка відома далеко за межами району, області і навіть країни. Про Олексія Миколайовича Смирнова написано і наговорено багато: його життя багате на події.
Народився Олексій Миколайович в учительській сім’ї 17 березня 1921 року в Яшалті в широких степах Калмикії. В місцевій школі навчався до 5 класу, до тих пір, поки батька, Миколу Михайловича, в 1933 році не перевели працювати директором початкової школи в хутір Красний Партизан. Сім класів закінчив в 1937 році в Соленом й вступив на педагогічний робфак в місті Астрахані. В 1939 році добровільно пішов в Смоленське воєнне піхотне училище. 13 червня 1941 року Олексію Миколайовичу було присвоєно звання «лейтенант». Через три дні його було направлено служити в містечко Конюхи республіки Білорусь.
21 червня ввечері був піднятий по «тривозі» ввесь мотострілковий механізований полк і перекинутий на границю Барановичі – Слонім. О четвертій годині ранку почалась Велика Вітчизняна війна.
З боями проривалися через ліси Білорусії до самого Гомеля. Тут вже в порівнянні з першими днями війни бої велися більш організовано, але весь час відступали. В одній із сутичок з ворогом загинув командуючий Південно – Західним фронтом генерал Кирпонос ( перед війною він був командуючим Київським округом). Відступали до Донбасу. Тут зайняли оборону, Олексій Миколайович командував диверсійно – розвідувальними загонами 18 і 56 армій. Вперше, недалеко від міста Стаханів, він організував розвідку. Сталося це взимку, командир роти та його підлеглі одягли білі халати й вийшли до ворога в тил, взяли «язиків» : двох німців і станковий кулемет. За цю вилазку Смирнову присвоїли звання старшого лейтенанта і нагородили орденом Червоної Зірки. Десь через тиждень смирновці знову взяли двох супротивників і ручний кулемет. Олексій Смирнова був призначений начальником розвідки полку.
Якими тільки епітетами не нагороджували Олексія Миколайовича підлеглі і командири: «Лісовий вовк», «Людина – легенда».
У 21 рік йому було присвоєно звання «капітан», а в 22 роки він став майором.
У важкому 1942 році загони 18 і 56 армій обороняли від німецько-фашистських загарбників Кавказ. Там весною 1943 року під станцією Абинською Олексій Миколайович був тяжко поранений, втратив ногу. Були довгі місяці лікування в госпіталях Краснодара, П’ятигорська і Сальська. Але з армії не пішов: ще кілька років майор Смирнов, як він сам каже, з паличкою в руках служив у військоматах.
У 1943-1944 роках Олексій Миколайович працював в Сальському воєнкоматі, готував кадри для фронту. У 1945 році він зв’язався з командуючим 56 армії А.А.Гречко і Смирнова призначили воєнним комісаром Ічнянського району на Чернігівщині.
Із рядів Збройних Сил майор Смирнов звільнився у 1947 році. Навчався в Республіканській вищій партійній школі при ЦК КПУ