Село Тупичів, у довоєнні роки і роки війни, було районним центром. Під час окупації німецько-фашистськими загарбниками Тупичів був найбільш укріплений гарнізон в усьому районі.
24 квітня 1943 року шеф тупичівської жандармерії і гебітсфюрер Зегберс видав наказ: “Поліцейським постам Тупичева, Івашківки, Листвена і Макишина. У зв’язку з тим, що можна очікувати нападу партизанів, необхідно посилити оборонні пункти. Крім того, необхідно для оборони влаштувати перед приміщенням прохідні і криті окопи, як це зроблено в Тупичеві. Зміцнення оборонних пунктів почати негайно.
За проведення цих робіт відповідають персонально начальники постів. Про виконання цього наказу повідомити мене до 7 травня 1943 року...”
Зегберс підганяв своїх підлеглих. Сподіватись на допомогу з Чернігова нічого. Поліцейський гарнізон Тупичева, який нараховував 150 німців, 75 поліцаїв, озброєних автоматами, кулеметами, мінометами і обставлений дзотами, за обладнанням укріплень і несенням “служби охорони” вважався у німців зразковим. (Із архівних даних.)
Проведення операції по знищенню тупичівського гарнізону було покладено партизанське з’єднання Попудренка. Отримавши завдання і дані розвідки, загін 27 травня 1943 року вирушив у напрямку Тупичева.
На підступах до Тупичева було вислано розвідку. Через кілька годин партизани повернулись і привели з собою поліцая, який, згодом, докладно розповів про систему оборони. Його розповідь була підтверджена даними розвідки партизанів.
Тупичів атакували з трьох боків. Для німців атака партизанського загону не була несподіванкою. Воїнів загону було зустріто смертельним вогнем.
Партизанами було розгромлено німецький гарнізон. Не врятували гітлерівців ні дзоти, ні хитрість. Багато з них знайшли собі тут могилу. На території Тупичева є три місця поховання німецьких солдат.
Та не дорахувались своїх побратимів і партизани, а серед них і Михайла Васюти. Всіх загиблих було поховано в тупичівській
землі. Після війни останки загиблих було перепоховано в братську могилу. На перепоховання приїздили рідні, деяких загиблих.
Майже через 20 років після війни в Тупичів, на могилу Михайла Васюти, приїжджала його мати, близькі товариші. В Тупичівській школі і відбулася з ними зустріч. На зустрічі був присутній член партизанського загону, в якому боровся М.Васюта І.Р.Хлебанов. Урну з останками М.А.Васюти мати забрали на Волинь, в рідне село.